Один день на фестивалі «Fort.Missia»
Повернулася із Форт.Місії. Відчуття полярні.
Барабанщик «Мертвого Півня» явно перебрав зі спиртним, бо ж ледь тримався на ногах. Віри не йму, як йому у такій кондиції вдалося відіграти цілий концерт. Певно, такі штуки у нього доведені до автоматизму і навіть будучи у комі, це не склало б для нього особливого клопоту чи надзусиль. Я з колєжанкою завела із ним балачку поруч зі сценою, коли решта учасників колективу дочікувалися свого виходу. Льолик городив усілякі дурниці, а між тим доводив нам прості істини. Розповів, як прокладав шлях до серця своєї дружини на протязі довгих чотирьох років і таки взяв своє. Це він до того, що не потребує дівок, мовляв, йому дружини вистачає. Так ніби ми свататися прийшли. Ги. Сказав, щоб ми інтенсивно мріяли про щось своє, сокровенне, бо, як це не банально звучить, мрії збуваються. Окрім цього хвастав своєю майстерністю, як музиканта і тим, як вправно він орудує паличками. А на кінець додав: «... а тепер я хочу, щоб ви пішли туди (вказав на натовп біля сцени) і від’ї*алися від мене!» А ми лиш привітатися... По закінченні розмови, коли на сцені бракувало лише мена за барабанною установкою, а заведена публіка скандувала Мертвий Півень!, Мертвий Півень!, Льолик проявив небачену щедрість і запрезентував моїй колєжанці одну із трьох своїх барабанних паличок.
Серед інших фестивальних неприємностей – вечірнє чаювання вартістю у 6 грн. за пакетик і трохи води; товариство у наметах довкола теревенили всеньку ніч. Ось фрагмент: «... я не ригала цілий рік, до минулого тижня...» Хоч були і позитивні зауваження:
Дівочий голос у наметі: «Кажуть люди, що уже світає».
Шурхіт. Визирнула з намету.
Хлоп’я: «Ну як?»
Дівочий голос: «Трошечки палає»;
у тисняві під головною сценою не порозумілися дівчина із хлопцем (останній, до слова, атакував її у грубий, недостойний парубка, спосіб, розмахуючи кулаками).
А так загалом гарно було, хоч я пробула на фестивалі лише один день. Дорогою до села Поповичі усім автобусом заводили пісень Гадюкіних, вперше почула наживо гурт «Пропала грамота», не підвели івано – франківці – жваві і запальні «Кораллі», неабияк втішила пісня «Ми – хлопці з Бандерштату» у виконанні Мертвого Півня, серед сотень облич впізнала чимало своїх знайомих, а ще там трава у мій ріст (а я маю дай Б). Кінець.
а шо ше мені власне не сподобалось – то це дійсно високі ціни(пляшка мінеральної води 10грн!!!!! офігєли вони блін!!!!)
купа пяного місцевого люду.... чесно кажучи,через них вся атмосфера фесту пропала....бикота пяна...фееее...
і о 6 ранку шансон з пивних палаток..і то так голосно грав, шо я ладна була їх вбити(якби не хтіла так спати)
В принципі, подібну картину можна спостерігати на більшості фестів нема на то ради. :)
на Трипільському колі не було:) та й на АртПолі п"яні були, але розмахів стихійного лиха це не приймало.
шкода, бо по всьому іншому рівень ФортМіссії дуж високий.
На Трипільському колі не була, але я вам вірю. :)
У них концепція безалкогольна. І вхід платний, для місцевих – ненабагато менше, ніж для всіх інших. Тож щоб там напитись – тре докласти неабияких зусиль)))
Судячи з відгуків у ЖЖ, декому це вдавалось, але вони були малопомітні – мені за 4 дні жодного не стрілось:)
Щиро сподіваюсь, що дзигівці щось придумають%) Цікаво, до речі, запитати, чи вони самі це за проблему вважають.
Думаю так, але не годні з усіма дати раду.
мене також саме це відвернуло від ФортМісії:( тобто п"яна бикота, а не ціни.
ну в перший день ще було терпимо..а от на Тартак то склалось враження шо зійшлись всі довколишні села!!!!!!!
Певно, так і було – для місцевих, то неабияка забава, стільки людей і музик. Почувались, як вдома. :)
свято бля....
Ги.
На жаль , значно більшою проблемою для дзигівців було , зловживання алкоголем музикантів перед виступом , збирання їх в ровах на території(а це 3 км ножками від одного форту до іншого)- добре що вдалось випозичити квадроцикл , а так недали би собі ради.
Важко щось пояснювати людям , які перебрали , якщо на сцені вмступає таке саме "порося" в майже такому самому стані.
Платний вхід – думаємо не зарадить цій проблемі , та й не хочеться цього робити виходячи з нашого бачення розвитку фестивалю.
Цього року ми залучили до організації Львіський обласний ЦСССДМ – які мають в своїх службових обовязках (доречі за наші податки) провадити профілактику та запобігання зловживання алкоголем та наркотиками(за домовленністтю вони мали контролювати обмеженя продажу алкоголю молоді та тим по кому видно ,що йому вже достатньо...) – вистарчило їх на 1-ший день до вечора , а далі у них наступили ,"гарантовані Конституцією вихідні".
На наступний рік може попросимо допомоги в Церкви та громадських інституцій ,що отримуюють на це гранти , з тим щоб вони вийшли трохи в люди.
Але найефективнішим способом – ми вважаємо залуучення чим більше місцевої молоді до організації та підготовки фестивалю,пробудити в них фестивальний патріотизм і відповідальність та гонор за свою місцину.Цього року ми разом з нашими друзями з Польщі -влаштували для місцевих вищкіл з вуличного цирку та фаєр шоу ,багато місцевих записались в волонтери і протягом 10 днів працювали разом з нами та художниками на території.
З власного досвіду – ніхто краще за них не справлявся з неадекватною поведінкою "односельчан"
Врахуйте , що достатньо депресивна територія – і якщо нам вдасться за декілька років реалізувати проект створення Україно – Польського Центру сучасного мистецтва на цих територіях (з робочими місцями та освітніми програмами )-думаю наступить момент коли різниця між "Ними" і "Нами" зникне.
Будем вірити у краще. :) А музиканти це ті самі люди. Просто, коли вони рахують себе супер-пупер зірками, то мають все ж стояти вище всіх і триматися в рамках. Принаймні, до виходу на сцену.
... а ці нічим не кращі (с)