Свято пробитих дверей

Вибралася до міста в пошуках гідної листівки на день народження своєї мамуньо. Затоварилася у червоній книгарні із літерою «Є» і ото на зворотньому шляху перебираю вулицею Коперника, озираючись довкола. Дивлюсь, брама Палацу Мистецтв прочинена навстіж. Під стінами якісь знимки. Великий чорний банер закликає небайдужих на «Свято пробитих дверей». Із цікавістю ступила на  подвір’я. Розглядаю картинки. На них те, що стало із нашим архітектурним спадком. Колись кращі зразки будівничої справи, тепер – облуплена штукатурка, відбиті руки – ноги – голови на кам’яних тілах занедбаних скульптур і барельєфів, фасади усіх можливих барв, дурнуваті вивіски, пластикові вікна і головний біль виставки – пробиті двері. Коли у квартирі на першому поверсі зачинають довбти дірку, вікно спритно перепрофільовується у двері, а квадратні метри житлової площі окуповують торгівці, як не китайськими сувенірами за дві гривні, то швидким їдлом чи  іншим непотребом.

Як маємо чинити? Бити вітрини та пики власників крамниць? Можливо. Але спершу слід надерти дупи чиновникам, які отак легковажно розпоряджаються тим, що належить майбутнім поколінням і дають «добро» на нівечення пам’яток архітектури. Кінець.