Tribute to Брати Гадюкіни

 Минулої середи я відвідала клубний концерт під назвою «Tribute to Брати Гадюкіни» в «Хмільному домі Роберта Домса», що по вулиці Клепарівській, 18. Це той, що у пивницях львівського заводу з виготовлення одного популярного хмільного напою. Взагалі, «Домс» мій фаворит із кількох причин – близенько від дому (бігаю туди ледь не в капцях, буває, серед тижня заскочу пивка з друзями спожити, потеревенити за життя), дешеві квитки (таких цін ви точно більше ніде не знайдете) і найпереконливіший аргумент – це зіркові гості на сцені.

З домашнім інтернетом у мене не склалося. Якщо ти не є мешканцем одного зі спальних районів Львова – не бачити тобі світової павутини у себе в комп’ютері. Єдиний широко розрекламований (Вам потрібен інтернет? Завітайте в Уар***!) і технічно придатний для цієї справи провайдер, все ніяк не викроїть годинку – другу свого дорогоцінного часу, щоб провести маленькому українцеві інтернет. А ознайомившись із їхніми тарифами ви взагалі подумаєте, що я лох останній. Тому про такий захід як концерт – данину улюбленим Гадам я дізналася напередодні, випадковим чином натрапивши на повідомлення на афіші з гуртом «Файно». В афіші зазначалася двадцята година щодо початку концерту, вартість квитка 15 гривень, місце проведення уже згадуваний мною заклад. Тепер, коли мені стало відомо час та місце, такої події я проґавити не могла.

Рівно о двадцятій годині я прийшла за вказаною адресою. На вході до клубу юрмився натовп, якому з невідомих причин заборонялося проходження до середини. Серед новоприбулих, головно, через брак інформації, а також із-за окремих її уривків з вуст тих, хто уже подолав кордон із «людей в чорному» з квитками в руках на вході, почали поширюватися панічні настрої, мовляв, у клубі бракує місць, квитків і пива.  Ті з людей, хто прийшов сюди вперше і був погано проінформований про наявність трьох просторих залів у Хмільному домі, при вигляді натовпу йшли геть. Але таких були одиниці. Більшість прийшла того дня до клубу з чіткою метою – послухати пісень улюблених Гадів. Минувши двадцяту годину людей по одному почали запускати до середини, попередньо взявши платню за вхідний квиток.

Мабуть, такого напливу відвідувачів не очікував ніхто, принаймні, організатори так точно. Останні не вважали за потрібне винести із залу громіздкі столи, що займали майже увесь простір (хай мені пробачить панство, яке під жодним приводом не годне відірватися від лавок). Серія синців з’явилася у мене після того, як моя нога кілька разів «поцілувалася» із дерев’яною лавкою. І це я тверезою була. Таким чином народ, який прийшов відвести душу, затисли між столами і тим не залишалося нічого іншого, як влаштувати бешкет поміж тарілок і келихів. До речі, бажаю приємного апетиту усім, хто опісля за цими столами їстиме.  В залі було дуже спекотно. Не заздрю дівчатам – офіціанткам, які обслуговували це пекло. І музикантам під вогнями софітів не заздрю. І відвідувачам клубу також. Усі варилися в одному великому казані. Підозрюю, про кондиціонери чи елементарну вентиляцію приміщення в нашому селі не чули. А ще там не надто привітна охорона.

А тепер, власне, про сам концерт. Згідно із задумом організаторів, того вечора зі сцени лунали лише пісні легендарних «Братів Гадюкіних» – «Було не любити», «Арівідерчі, Рома», «Міську важай», «Приїдь до мене у Мостиська», «Чуваки, всьо чотко», «Роксоляна», «Файне місто Тернопіль», «На долині туман», «Бидло», «Клофеїн», «Емігрант сонг» у фіналі та багато інших. За реалізацію взялись гурти Cover Jam, Babayi (Петро На Горі) та Дикі серцем. До слова, фронтмен «Диких серцем» за сумісництвом є також новим вокалістом гурту «Файно». Разом із Олею Корнійчук звісно. «Бабаї», в контексті гадюкінського виконання, здалися мені найбільш переконливими поміж інших гуртів. Поведінка і вигляд доволі неординарних учасників гурту органічно поєдналися із галицькою специфікою усіх пісень Гадів.

Публіка з неймовірним шаленством реагувала на кожну з композицій – всі як один співали, танцювали, а найбільші відчайдухи погрожували влаштувати у цій тисняві слем.  У перервах між виступами гуртів, ведучий зі сцени розповідав факти з життя і творчості Гадів, а потім проводив серед уважних слухачів вікторину. Люди були не надто обізнані у вікторині, однак стрибали вправно. Все це скидалося на веселе паті з конкурсами і призами на кшталт квитків в Кінопалац чи Аквапарк.

Захід мав легко комерційний присмак, бо 15 гривень не такі вже й великі гроші за можливість ще раз послухати пісень «Гадів», тому з цим все в порядку. Єдине зауваження – було б не зле якби гурти узгоджували репертуар один з одним, щоб уникнути повторень, бо деякі пісні виконувалися по кілька разів, а натомість хітів, назви котрих публіка скандувала з особливим завзяттям, ми так і не дочекалися.

Оскільки цьогорічний «Tribute…» зумовив чималий інтерес у прихильників «Братів Гадюкіних», було вирішено, що аналогічний захід матиме місце і наступного року. Кінець.  

Хоча, ні, заждіть. Є ще одна річ.

Любіть КУЗЮ!

Тепер все.





 

афіша

2